За що Суркіса потрібно любити і ненавидіти одночасно

Зокрема Микола Несенюк заявив, що Ігорю Суркісу потрібно дякувати за те, що продовжує фінансувати київське "Динамо", адже в нього є ще й інший вибір - піти шляхом Ігоря Коломойського і похоронити легендарний клуб.

Depo.Сектор має власне бачення ситуації щодо діючого президента "Динамо".

За що потрібно дякувати Ігорю Суркісу:

1. За стабільне фінансування клубу. Тут потрібно погодитись з директором департаменту "Динамо" Миколою Несенюком, адже кошти, що вливає власник клубу у своє дітище просто неспіврозмірні з віддачею, яку приносить йому структура. Вже протягом багатьох років Ігор Михайлович намагається не відставати від трансферної роботи "Шахтаря" і стабільно купує зірок середньої величини в київську команду.

2. За півфінал Кубка УЄФА. Так сезон 2008-2009 був розквітом українського футболу, в якому "Шахтар", "Динамо" та "Металіст" дивували всю футбольну Європу своїми яскравими результатами. Весною 2009 року київський клуб під керівництвом Юрія Сьоміна героїчно вийшов у півфінал другого за силою європейського турніру, де у принциповому поєдинку поступився майбутньому переможцю Кубка УЄФА - донецькому "Шахтарю". Цей період можна сміливо назвати найкращим з часу півфіналу Ліги чемпіонів команди Валерія Лобановського.

3. За Сергія Реброва. Український тренер, хоч і з "динамівським серцем", але провів хороший період в київському клубі. Після довгих п'яти років без чемпіонства, Сергій Станіславович таки зумів перервати цю сумну статистичну тенденцію "Динамо". Якісну роботу головного тренера на пару з помічником Раулем Ріанчо не помічав тільки ледачий, а київський клуб розібрався з "Шахтарем" і в наступному сезоні. Окрім внутрішніх досягнень, Ребров зумів вийти з непростої групи в Лізі чемпіонів, де на шляху киянам став зірковий "Манчестер Сіті".

4. За нових талантів. Можна скептично ставитись до роботи академії "Динамо", проте не можна не помітити тотальну українізацію складу київського гранду. Весною Даніло Сільва став останнім бразильцем, який покинув столичний клуб, а "Динамо" зробило акцент на українських гравців та інтенсивно почало підтягувати талановиту молодь до основного складу. З нових зірок можна виділити Віктора Циганкова, Володимира Шепелєва, Віталія Буяльського, Романа Яремчука та Артема Бесєдіна. Деякі з цих футболістів отримали виклик і в національну збірну України.

5. За стабільну конкуренцію в чемпіонаті. Український футбол переживає найгірший період в своїй історії. "Металіст" та "Дніпро" вже не існують в тому конкурентному вигляді, від якого потерпали не тільки українські, але й європейські гранди. УПЛ тримається лише на двох командах і тепер вже на чотирьох матчах в сезоні між "Шахтарем" та "Динамо". На що б дивились українські вболівальники без цих поєдинків? Питання риторичне.

Після декількох похвальних тез перейдемо і до критики головної людини "Динамо".
За що потрібно ненавидіти президента київського клубу:

1. За тренерів з "конспектами Лобановського". Безперечно, що геніальний підхід Валерія Васильовича до футбольних справ довгий час приносив потрібний результат. Але потрібно визнати, що футбол не стоїть на місці і потребує постійних нововведень. А що можуть запропонувати сучасному клубу колишні гравці "Динамо" без належного стажування в європейських командах - можна побачити по результатах клубу за останні 15 років. Жодних серйозних здобутків у Європі та гегемонія "Шахтаря" на внутрішній арені. Чого тільки вартує славнозвісний Олег Блохін і його четверте місце в УПЛ.

2. За корупцію в структурі клубу. Ні для кого не секрет, що левова частка важливих посад в "Динамо" зайнята людьми, які потрапили в клуб не через свої професійні якості. Цей ланцюжок непрофесійності тягнеться аж до академії команди - основи основ, з якої починає вливатися молода кров в організм футбольної структури. Тут потрібно взяти приклад з основного конкурента - "Шахтаря", адже саме донецький клуб йде ефективним шляхом саморозвитку, що приносить фінансові дивіденди команді.

3. За неповагу до легенд. В "Динамо" за останні роки встигли розпрощатися з багатьма зірками, які тягнули київський клуб до умовного успіху. Це і Максим Шацьких, і Олександр Шовковський, і Олег Гусєв, якого вже навіть встигли повернути в команду. Звичайно, що такого пафосного прощання, яке було в Тотті в Римі очікувати не варто, але на останній матч хоча б на стадіоні "Динамо" імені Лобановського легендам київського клубу можна було організувати. Це свідчить про футбольну невихованість президента "Динамо".

4. За відсутність європейських трофеїв. Можна довго дискутувати про слабку конкурентність команд пострадянського простору, але ж московському "ЦСКА", петербурзькому "Зеніту" та донецькому "Шахтарю" вдавалися звитяги на європейському майданчику. А для сьогоднішнього "Динамо" звичайний вихід у груповий турнір Ліги чемпіонів - це вже грандіозний успіх. Деградація на очах.

5. За невміння заробляти на футболі. Протягом майже двадцяти років під керівництвом Суркісів "Динамо" так і залишилось іграшкою в руках олігархів, де команда - це в першу чергу пафос, чи показуха, без якої ти не отримаєш гідного визнання в суспільстві. Проте, як вчить історія, часи змінюються і в кризовий період мати таку дорогу іграшку - не кожен може собі дозволити. Тому потрібно переходити на альтернативні методи заробітку, а в наш час - це дохід на трансферах, робота з вболівальниками та постійна участь в єрокубках. На жаль жодним з цих пунктів президент киян похизуватися не може.

Звичайно, що критикувати завжди легше, ніж діяти, але потрібно погодитись, що критика є справедливою в адрес Ігоря Суркіса. Потрібно відмовитись від "кумівства" в структурі клубу, зупинити корупцію в академії команди, запросити амбіційного іноземного тренера і дати можливість йому самостійно працювати. Результати обов'язково прийдуть, потрібен тільки час і терпіння.