4 причини, чому "фартовий Шевченко" – це не "фартовий Блохін"

Збірна України лише в компенсовані хвилини вирвала перемогу у спарингу з Естонією (1:0), та й то завдяки рикошету після штрафного удару

4 причини, чому "фартовий Шевченко" – це…

Ніхто не скаже, що Україна не заслужила на перемогу, але з іншого боку, "синьо-жовтим" шалено пощастило у той момент, коли здавалося, що естонці героїчно збережуть нічию на запорізькій "Славутич-Арені". Роман Безус голом-рикошетом від екс-"карпатівця" Зеньова змусив уболівальників знову згадати про дві аналогії Андрія Шевченка з Олегом Блохіним.

По-перше, це єдині тренери національної команди, які вивели Україну на великі футбольні форуми з першого місця у групі. Під керівництвом Блохіна ми потрапили у фінальну частину чемпіонату світу 2006-го року в Німеччину, Шевченко ж ось тепер вивів "синьо-жовтих" лідерами на Євро-2020.

По-друге, обидвох цих наставників переслідував неймовірний фарт, про що ще раз нагадав і свіжий випадок з естонцями. Відразу пригадали автогол Родрігеса в Люксембургу, нереалізацію створених гольових нагод португальцями (і в Лісабоні, і в Києві), інші моменти, коли на нашому боці "грала" пані Фортуна. Але все ж фарти Шевченка і Блохіна суттєво відрізняються. При цьому на користь молодшого тренера.

Гра. Щоби там не казали старші вболівальники, які ностальгують за давнішими часами, сам малюнок гри у колективу Андрія Шевченка привабливіший від того, що пропонувала шанувальникам футболу команда Олега Блохіна. Не беручи до уваги статистику, а аналізуючи просто на око, можна зробити висновок, що зараз "синьо-жовті" вміють краще контролювати м’яч, пресингувати на чужій половині поля, часто діють з позиції сили. Тоді вигризали результат переважно на дисципліні, самовіддачі й індивідуальній майстерності зірок.

Харизма. І Блохін, і Шевченко – без усіляких сумнівів, видатні особистості світового футболу, володарі "Золотого м’яча", визнані бомбардири. Але перший так і не вибрався своєчасно за межі "залізної завіси" СРСР, а інший – найбільших успіхів досягнув у "Мілані", і це додало йому більшого відчуття колективу. Так грали / грають і очолювані ними команди. В Олега Володимировича – затиснутість у собі, максимальна та дисциплінована націленість на результат, уміння терпіти, в Андрія Миколайовича – значно більше свободи й імпровізації, вільніший дух та позитивна атмосфера на полі та поза ним.

Психологія. Звідси (з цієї позитивної атмосфери) і нинішня відкритість футболістів збірної України, якої не було, здається, за жодного іншого наставника "націоналки". Розкута поведінка в колективі дозволяє творити та креативити і на полі, образно кажучи, вільно дихати настільки, що пані Фортуна сама приходить у гості. Раніше ледь не всі члени збірної видавалися більше закомплексованими та замкнутими. Таке враження, що боролися вони не лише проти опонентів на футбольних полях, а й переборювали психологічно самих себе.

Ментальність. І нарешті, зараз у Шевченка – повноцінна європейська команда. На відміну від тієї команди Блохіна, де відсоток "совковості" був у рази більший. Це зумовлено як історичними маршрутами розвитку України у бік Європи, так і тим фактом, що значна кількість футболістів нинішньої збірної виступає в європейських чемпіонатах, що полегшує завдання для тренера "синьо-жовтих" тепер.

Тож найважливіше для нинішнього покоління українських футбольних збірників – не зупинятися на шляху, а продовжувати прогресувати та дивувати Європу. Бо якось дуже не хочеться повторення попереднього Євро, коли 2016-го Україна пробилася у фінальну частину (щоправда, через сито плей-оф зі словенцями), а потім там усе програла. Чомусь мимоволі цей невдалий досвід пригадується, адже в таборі цієї команди вже був тренер-початківець Андрій Шевченко… Але зараз – дуже хочеться в це вірити – він зробив правильні висновки...

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Сектор

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"