Як Порошенко ощасливив 60 тисяч українців

Не морозна, але така холодна лютнева погода, мокрий сніг з дощем, велика кількість правоохоронців - матч з "Манчестер Сіті", який мав бути справжнім футбольним святом, вже від початку ризикував ним не стати. У той час, коли мільйони українців зручно вмостилися біля своїх телевізорів у теплих оселях, автор цього матеріалу вирушив на НСК "Олімпійський", щоб на власні очі подивитися перший за 17 років плей-офф Ліги чемпіонів для "Динамо".

І все ніби непогано розпочиналося, аж тут за кілька хвилин до початку гри, зник мобільний зв'язок, "впав" ненадовго інтернет. Щоб читачі розуміли, такі ситуації для журналістів, що ведуть онлайн-репортаж - справжня катастрофа. Але не біда, бувають технічні збої - саме так подумали колеги, що сиділи поруч, включаючи і автора. Аж потім згадалася мені розмова зі стюардом перед матчем, який казав про присутність СБУ на стадіоні. І лише через кілька хвилин остаточно все стало зрозуміло, коли побачив краєм ока уривок ТБ-трансляції матчу, де сидячи у ВІП-ложі вболівав за "Динамо" президент України Петро Порошенко. Можливо, так дійсно правильно. Безпека глядачів - потрібна штука.

Далі "Динамо" почало пропускати, в атаці нічого не клеїлося. "Сіті" возив чемпіона України по полю. А ще порожні місця на секторах муляли очі. Це ж перше плей-офф за 17 років, а на стадіоні немає аншлагу. Ну як же так. А все просто - порожніми були місця на секторах, які торгували від 600 до 1200 гривень. Не кожен може собі дозволити.

Наприкінці матчу диктор стадіону вирішив нарешті оголосити, що на матчі присутній президент України Петро Порошенко - не сам, а з воїнами АТО. Він дійсно сидів в їхньому оточенні. Відповідь стадіону була миттєвою.

Над "Олімпійським" прокотився свист 60 тисяч українців, які випустили пару. І адресований він був точно не бійцям АТО. Цей свист, розповідали потім, було чутно з телевізорів. Лунав він із трансляції, в якій дуже часто показували президента.

Що ж означає цей свист? В Україні не було жодного президента, якого б не освистував стадіон. Свистіли всім: Кравчуку, Кучмі, Ющенку, Януковичу. Ну і Порошенку теж, як ви вже встигли переконатися. Справа лише в тому, що кожен президент був освистаний трибунами "Олімпійського" у різний час своєї каденції і по-різному.

Найбільше з усіх діставалося Кучмі, особливо на початку 2000-х, коли Україна зрозуміла, що дістало. 

Ющенка освистували не так сильно і не відразу. Єдиним президентом, якому у Києві свистіли відразу на церемонії відкриття реконструйованого НСК "Олімпійський" був Віктор Янукович.

Не свистіла на його адресу спочатку лише "Донбас Арена", але згодом і там знаходилися бажаючі висловити протест.

Справа в тому, що НСК "Олімпійський" на матчах "Динамо" такого масштабу або збірної  -  це своєрідна вибірка, за якою можна аналізувати настрої всього суспільства по відношенню до чогось, у даному випадку до влади. Оскільки на матчі "Динамо" і збірної зазвичай приїздять люди майже з усіх регіонів України. От тільки ставитися до свисту на адресу президента серйозно теж не можна, бо ще не було жодного, кому б не свистіли. 

Освиставши Порошенка під час гри з "Ман Сіті" 60 тисяч українців, які були присутні на "Олімпійському", випустили пару. Президент їх порадував таким чином. Інші зробили те саме біля екранів телевізорів. Людям стало легше, але це жодним чином не вплине на курс влади, як це було і раніше, а також на розвиток держави. 

Можливо, президенту було неприємно. Може він тепер не скоро прийде на футбол. Про його думки у той момент ми навряд чи дізнаємося. Але після свисту наше життя не зміниться, війна не закінчиться, країна не піде вгору.  Більшість з тих, хто свистів, покидав стадіон до фінального свистка, коли "Динамо" програвало, але билося з більш майстерним, зірковим і заможним суперником. Всі ті, хто робив "селфі" на свої телефони, обмотавши шию розою "Динамо", немов кажучи всьому світу: "Дивіться, я найбільш відданий фанат". Вони посвистіли і кинули свій клуб, мовчки йшли зі стадіону за 10 хвилин до завершення гри. Сектори порожніли, а хлопці билися до останнього.

Для початку ось таким людям самим потрібно навчитися йти до кінця, любити і підтримувати те, що любиш,  а потім навіть свистом вимагати цього від інших. А так, ми маємо картину, коли глава держави приходить на футбол, оператори ловлять його камерами навіть якщо він цього не хоче, а режисери вставляють ледь не кожний жест в трансляцію. А народ свистить йому і кидає клуб, патріотами якого вони себе називають. Це подвійний абсурд.  От тільки невідомо, коли обидві сторони це зрозуміють.