Провінційні стадіони України: місто Федецького із своїм "Шахтарем"

Коли подорожуєш і вивчаєш історію чергового міста чи села зустрічається така фраза: "перша згадка у ... столітті", але це не про Нововолинськ. Навіть по його назві можна здогадатись, що це нове місто на Волині. А засноване воно у 1951 році, саме тоді Указом Президії Верховної Ради України селищу шахтарів дали назву. Як ви вже здогадались, Нововолинськ був збудований на місці родовищ вугілля, які ще знайшли до війни, але роботи по будівництву шахт і видобутку корисних копалин розпочались вже після.

Оскільки це місто побудовано лише нещодавно, то й дивитись у ньому особливо немає чого. Але хто вже завітає, то можна звернути увагу на Успенський монастир, який знаходиться поруч у Низкиничах. Ну а хто завітає у Нововолинськ із спортивною метою, той звісно не обійде дорогою спортивно-оздоровчий комплекс "Шахтар", у складі якого є і стадіон "Шахтар".

СОК "Шахтар"

Як це часто бувало за Союзу, у кожного державного підприємства, шахти, фабрики була футбольна команда. Не виключенням став і Нововолинськ. У 50-их роках місто отримувало серйозні дотації з бюджету для будівництва шахт, видобування вугілля, та й звісно футбол не залишився осторонь. Звісно, що у новозбудованому місті звели й стадіон. Ну а який ж стадіон без футбольної команди.

Новостворена команда "Шахтар" щойно створеного міста Нововолинськ відразу заявила про себе у обласному футболі. Як розповідає книга "Волинська футбольна історія" команда із селища , а згодом міста (з квітня 1957 року) Нововолинськ з’явилась у 1953 році. Команда з кожним роком набирала обертів, здобувала бронзові (1959р.), срібні (1957, 1958 рр.) медалі, одним словом підбиралась до вершини. І у 1960 році вперше стала чемпіоном Волинської області. Взагалі 60-ті роки можна вважати розквітом футболу у Нововолинську. Команда раз по раз ставала чемпіоном Волині, і за тодішніми правилами грала перехідні матчі із представником області у класі Б чемпіонату СРСР. Але здолати луцьку "Волинь" їм було не під силу. Тричі "Шахтар" ставав чемпіоном і на шляху до класу Б їх зупиняла найкраща команда Волині. Але все ж, у 1968 році "Шахтар" досяг свого. Команді надали статус майстрів і вони стартували у класі Б чемпіонату СРСР. Проте одного року колективу стало достатньо, щоб зрозуміти, що чемпіонат Волині це їхній максимум. 17 очок і останнє 22-е місце у своїй зоні класу Б і повернення на обласний рівень.

Надалі команда зосередилась на внутрішньообласних змаганнях. Команда варилась у Волинській кухні ще декілька разів, ставши чемпіонами області у 1969, 1974 та 1976 роках. У 80-их роках «Шахтар» так і не зміг стрибнути вище другого місця у чемпіонаті (1980) і фіналу кубка (1987, 1989). Невеликий прорив у колективу відбувся за незалежної України. Спонсором клубу стала Шахта №9, відповідно і назву змінили. Колектив знову вирішив спробувати вийти за межі Волинської області і три роки присвятив боям у Аматорському чемпіонаті України. Але щось продемонструвати на всеукраїнському рівні представник Нововолинська так і не зміг. Команда постійно посідала місця у нижній частині таблиці. Після цього клуб знову повернув собі назву "Шахтар" і з року в рік грає у чемпіонаті Волині. Чемпіонство 1976 року поки так і залишається останнім. А найсвіжіший трофей "Шахтар" здобув у 2008 році, коли до Нововолинська привезли кубок області.

Можливо, цей успіх і став поштовхом до того, що взялись за місцевий стадіон. У 2009 році "Шахтар" реконструювали. Старенькі трибуни-лавочки, які вміщували 5000 глядачів, змінили на сучасні пластикові сидіння. Зараз стадіон вміщує близько 1500 глядачів, зате виглядає доволі сучасно. "У 2003 році стадіон увійшов у СОК "Шахтар", до якого ще входить і спортивний зал, і декілька штучних полів, - розповідає заступник директора СОК Валентин Іванович Бортнічук.
Нововолинськ має найстарішу з усіх нині існуючих команд області. Команда стабільно збирає любителів футболу на домашньому стадіоні, які згадують своїх зіркових земляків: Артема Федецького і Сергія Політила. Сама ж команда "Шахтар" з сезону в сезон завершує виступи у середині турнірної таблиці.

Володимир Крупчук, Софія Ткачук