Ні пари з вуст: Михайличенко дуже дивно повернувся у тренери "Динамо"

Про можливу відставку Олександра Хацкевича з поста наставника "Динамо" говорили вже не один місяць (і навіть не рік), багато вболівальників із нетерпінням чекали на цю подію. Повідомлення про звільнення білоруса на клубній сторінці у Фейсбуці відразу зібрало понад 3 тисячі емодзі-реакцій. Це другий показник в сезоні. Більше викликав тільки пост про святкування гравцями "Динамо" перемоги над "Шахтарем" в Суперкубку України (понад 6 тисяч).

Чекали і на призначення нового головного тренера. І хоча далеко не всім сподобалося, що вибір припав на фахівця, який вже входив у цю "динамівську стезю", якого свого часу звільняли під вигуки "Ганьба!" з трибун і який не мав тренерської практики впродовж 10-ти років, усе ж не можна не визнавати, що Олексій Михайличенко – один із найвизначніших персонажів українського футболу, людина без відчутного антирейтингу, інтелектуал і взагалі – здебільшого позитивна постать.

Як футболіст – і причепитися немає до чого. Олімпійський чемпіон, триразовий чемпіон СРСР, чемпіон Італії, п’ятиразовий чемпіон Шотландії, четверте місце у рейтингу за "Золотий м’яч" найкращого футболіста світу...

Так, у тренерській кар’єрі можна віднайти певні ґанджі: у вболівальницькій пам’яті фіаско зі збірною України в тому злощасному плей-оф із Грецією, ганебна поразка з "Динамо" від "Трабзонспора" (після неї, власне, його й звільнили з київського клубу). Але з іншого боку, про те "Динамо" Михайличенка сучасники можуть хіба що мріяти – у групових етапах Ліги чемпіонів кияни давали серйозний бій "Ювентусу", "Ньюкаслу", "Арсеналу", "Інтеру" та іншим. Тепер же навіть наблизитися до такої компанії не можемо...

... І тим дивнішою виглядає та якась незрозуміла скупість, із якою зараз призначили Олексія Михайличенка на посаду так званого рятівника слави київського "Динамо". На офіційному сайті вчора з’явилося чотири коротесенькі абзаци про сам факт, вночі додали таке ж скупе та лаконічне відео про досягнення нового керманича.

І все. Жодного тобі коментаря ні від самого Михайличенка, ні від Ігоря Суркіса, який, як відомо, не цурається коментувати події такого штибу (принаймні про Хацкевича свого часу він розповідав багато).

Складається враження, що президент "Динамо", призначаючи Михайличенка, і сам не вірить, що той здатний на крутий перелом у загалом непривабливій для столичного клубу ситуації. А якщо ні, то з чим пов’язана така "несолідна скромність"? Подія ж однозначно резонансна, прихильників у "Динамо" багато, на будь-яку звістку з клубу чекають з інтересом. А тут виходить – наче щось таке пересічне та малозначуще...

Так, можливо, від сьогодні Михайличенко із Суркісом ще наговоряться на публіку, може, мовчали, як партизани, бо не відійшли ще від вівторкової невдачі у матчі кваліфікації Ліги чемпіонів проти "Брюгге". Однак кожна перегорнута сторінка вимагає хоча би невеликого вступного слова на новому аркуші. Ти більше, що реноме великого та солідного клубу треба підтверджувати щодня, навіть попри поразки, а не ховати голову в пісок під час настільки важливих подій в історії клубу. У цьому плані клубним структурам "Динамо" ще вчитися і вчитися...