Чому Суркісу та Ахметову варто передивитися прощання Тотті з "Ромою"

Заповнений вщерть стадіон "Олімпіко" в Римі позавчора проводжав свого кумира – Франческо Тотті. Людина, яка віддала все своє футбольне життя "Ромі", заслужила на таке грандіозне прощання, коли після відповідального матчу весь стадіон скандував його ім'я, родина та близькі люди не втомлювалися нагороджувати його теплими словами і поцілунками, а головне – майже всі присутні, включаючи дорослих чоловіків, не могли стримати сліз.

Адже ця подія виходить далеко за межі футболу і спорту – прощання з футболістами рівня і авторитету Тотті – це демонстрація єдності і традицій величезної армії шанувальників "Роми", деякі з яких прибули на "Олімпіко" з інших міст та навіть країн, аби вшанувати свого кумира. Просто подивіться це відео і скажіть, що вам було легко втримати сльозу у деякі, найбільш чутливі моменти. Я вам не повірю.

А тепер давайте подивимося аналогічне відео з прощання вболівальників "Динамо" з Олександром Шовковським та Олегом Гусєвим, а також прощання фанатів "Шахтаря" з В'ячеславом Шевчуком. Ой, зачекайте… таких відео просто не існує! Бо ніякого прощання не було, незважаючи на те, що всі три гравця "Динамо" та "Шахтаря" завершили свої багаторічні виступи за клуб ще взимку.

Шовковський і Гусєв, коли їх запитали про прощальний матч, просто переадресували це питання керівництву "Динамо", а Шевчук зробив вигляд, що йому не дуже-то і хотілося. Ось його цитата з цього приводу: "Я написав в нашу групу в WhatsApp – подякував усім гравцям, адміністрації, побажав удачі. Поговорив з президентом, гендиректором. Так що клуб красиво зі мною попрощався, ніяких образ". Справді, навіщо ті прощальні матчі, коли є "чатик" в соціальній мережі? Але лише наївна людина повірить в те, що Шевчук, Гусєв і Шовковський не хотіли б піти з клубу так же емоційно і красиво, як це в неділю зробив Тотті. Особливо якщо мова по СаШо, у якого з Франческо схожа біографія в плані відданості одному-єдиному клубу.

Можна пробачити "Шахтар", який не став влаштовувати пишні проводи своїй легенді через те, що команда не грає в Донецьку і "блукає" країною. Це дійсно серйозний фактор в даній розмові, але все одно не причина для відмови від прощального матчу, адже у "гірників" часто розповідають про те, що за ними їздять вболівальники з усіх куточків України, тому в теорії Шевчука могла приїхати провести велика армія його шанувальників.

А от "Динамо" взагалі немає вибачення в ситуації з Шовковським. Людина віддала все своє спортивне життя клубу, пожертвувала власними амбіціями, відмовившись від пропозицій з-за кордону, і ця людина не заслуговує на прощальний матч? Взимку казали, що такий матч буде організовано влітку, коли потеплішає, але новин про те, що такий матч відбудеться, наразі немає, хоча на вулиці вже давно за "+20". Може, в "Динамо" думають, що про СаШо вже забули? Може, організують матч за пару днів і швиденько його проведуть, обмежившись десятком фото на клубному сайті? Можливо. Та хіба не круто було б повідомити про прощання з Шовковським задовго до події, аби фанати могли підготуватися і хіба не правильніше було б провести його в останньому офіційному матчі команди в сезоні? Який, нажаль, вже пройшов. Тому цю нагоду керівники "Динамо" прогавили.

Приклад Тотті, з яким прощалися в офіційному матчі, та ще і в такому, в якому вирішувалася доля команди в Лізі чемпіонів наступного сезону, красномовно вказує на те, яке особливе ставлення у клубу і фанатів до цієї людини. Для "Роми" влаштувати такі проводи було справою честі, незважаючи на те, що стосунки керівників з Ческо в останні роки були не ідеальними. А от клубні боси "Динамо" і "Шахтаря" у випадках з Шовковським, Гусєвим і Шевчуком (а також багатьма іншими в попередні роки) вкотре продемонстрували, що ніякого особливого ставлення до легенд в українському футболі немає, як немає і ніякої футбольної культури взагалі. Є просто конвеєр, в якому всі вирішують свої локальні завдання. Хтось – задовольняє власні амбіції багатія, хтось – заробляє гроші, хтось – грає "дивні" матчі.

І після цього не треба дивуватися тому, що на український футбол приходить так мало людей. Вболівальники, які бачать, як плюють на їх кумирів, теж зрештою все більше розчаровуються в клубах, які вони вважали рідними. Але з ріднею так, як вчинили з Шовковським, не вчиняють. Футбольна рідня – це Рим і Тотті. І багато інших прикладів в Європі, прикладів прощання, від яких на очі навертаються сльози. Український же футбол викликає все менше емоцій. І дивно, що керівники українських клубів так просто нехтують можливостями ці самі емоції повернути.