Чому після поразки збірної в Україні стало однією проблемою менше

На Depo.Сектор перелік причин, з яких через виліт української збірної з кваліфікації до ЧС-2018 не варто перейматися.

Власне, головна причина – нам не доведеться їхати на Росію. Країна-окупант, офіційно визнана такою нашою владою і народом, влаштовує турнір, аби похизуватися перед усім світом своїми багатствами та футбольною інфраструктурою з "дірявими" стадіонами за мільярди рублів. Чи мали ми право брати участь у такому "ярмарку марнославства" на Росії? Доки російська військова техніка і російські найманці забирають життя наших хлопців на сході України – ні. І невихід з відбіркової групи лише полегшив для українців вирішення моральної дилеми, яка насправді не була ніякою дилемою, якщо дивитися на речі з патріотичної точки зору.

Втім, останнє речення плавно змушує перейти до другої причини. На вчорашньому матчі проти Хорватії був аншлаг на "Олімпійському". Навколо матчу був величезний ажіотаж, і якщо не обманювати себе, то важко заперечувати – в країні не було консолідованої позиції з приводу поїздки на російський мундіаль, було багато людей, які б хотіли побачити збірну України на російському чемпіонаті світу. Хотіли з ряду причин. Хтось – через те, що "браццкіє народи", хтось – через те, що вважав символічним втерти носа ворогу у його ж лігві, а хтось – просто тому, що не міг змусити себе вболівати проти своєї ж збірної. І останній варіант найбільш поширений і нормальний для футбольного вболівальника.

Але що відбулося би, отримай Україна право зіграти на Росії наступного року? А відбулося б розділення суспільства на два табори, чого нашій країні з її величезною кількістю інших проблем зараз і близько не потрібно. То ж, проблема вирішилася сама по собі. Ми нікуди не їдемо і сперечатися немає чого. Крапка.

Хтось скаже – можна було вбити двох зайців одним пострілом – і Росію з її домашнім турніром проігнорувати, і власних фанатів порадувати. Для цього треба було завоювати право грати на чемпіонаті світу через стикові матчі і потім відмовитися від путівки на ЧС. Така собі моральна перемога.

Що ж, це було б і справді дуже крутим кроком по відношенню до ворога-сусіда, але тут є інша – куди більш велика проблема. В разі подібної "акції непокори" український футбол отримав би куди більші проблеми, ніж пропуск одного великого турніру. І ці проблеми називаються санкції ФІФА і УЄФА. У цих організаціях не дуже люблять змішування політики з футболом (хоча хто б нам про це розповідав, якщо не вони), а тому Україна могла б отримати від європейських та світових футбольних чиновників серйозне покарання. Навіть відсторонення від змагань під егідою цих поважних організації на декілька років. Особливо, якщо враховувати, що серед спонсорів УЄФА є "Газпром", який міг би і натиснути на чиновників, аби покарання для українців було якнайжорсткішим.

То ж, ми, вилетівши ще у кваліфікації до ЧС-2018, позбавили себе потенційних конфліктів з УЄФА та ФІФА, які нам не дуже потрібні, враховуючи той факт, що від них ми отримуємо певні виплати на розвиток дитячого футболу та інфраструктури. А санкції ці виплати б швиденько анулювали.

І нарешті, друзі, остання причина, чому ми не маємо сумувати через пропуск російського мундіалю, полягає в тому, що наша збірна, як би гірко не було це зараз констатувати, "сирувата" для великих турнірів. Ті вболівальники, які планували, аби команда Шевченка поїхала на Росію і видала б там "феєрію на ворожій території", поставте собі просте питання – а на що була б здатна ця наша команда на мундіалі? Чи готова вона "феєрити" на такому рівні? Особливо, якщо б не пощастило з жеребкуванням.

Можливо, хтось вже забув наш "неймовірний перфоманс" на Євро-2016 з трьома поразками? То ми нагадаємо. І зазначимо, що між тією збірною Фоменка і цією збірною Шевченка різниця лише у малюнку гри, але аж ніяк не у її якості і стабільності. Озираючись на кваліфікаційний турнір нашої команди, згадайте, у скількох матчах Україна виглядала як упевнений у власних силах учасник мундіалю? Домашня гра проти Туреччини? Тайм проти тієї ж Туреччини на виїзді? І ще кілька часових відтинків в інших матчах. І на цьому все.

То ж давайте не будемо перейматися через те, що наступного року мундіаль на Росії відбудеться без нашої команди. Давайте сподіватися, що цей відбірковий цикл стане початком нової ери в житті збірної, згадаємо, скільки нових облич потрапило до збірної і дебютували при Шевченку і його новому штабі, і будемо чекати вже на новий відбірковий цикл, а разом з ним і на більш якісну гру, яку не соромно буде показати грандам європейського та світового футболу.

Також будемо сподіватися на системну роботу ФФУ з розвитку дитячого та юнацького футболу, з розвитку футбольної інфраструктури в країні і викорінення негативних явищ в нашому футболі, таких як договірні матчі та корупція на рівні ДЮСШ та дитячих турнірів. Зрештою, цей відбірковий цикл до російського мундіалю показав нам і всьому світу чудовий приклад того, як країна, яка ще декілька років тому була аутсайдером світового футболу, перетворилася на міцного середняка і тепер зіграє вже на другому поспіль великому турнірі і на першому в історії своєму мундіалі. Мова про Ісландію, якщо хтось ще не здогадався.

То ж час і нам братися до роботи. Якщо все зробимо правильно і вчасно, про те, що ми не пограли на "путінському" чемпіонаті світу, за кілька років вже ніхто в Україні і не згадає.