Чому Ріо-2016 - це найбільша ганьба в історії України

Олімпійські ігри-2016 після Лондона-2012 стали справжньою катастрофою. І це не перебільшення. Можна скільки завгодно нарікати на суддівство, як церобить Міністр спорту Жданов, але факт залишається фактом - Ріо-2016 ми провалили. Причому, від самого початку. 

Україна повезла на Олімпіаду найменшу кількість спортсменів за всю історію - 206 чоловік. Колишній найменший показник був у Сіднеї-2000 (233 людини). Ми здобули найменшу кількість медалей в історії (11 медалей) і посіли в підсумку ганебне 31-е місце. 

Особливо розчарували боксери, борчині, плавці, легкоатлети.

Всі Олімпіади України

Ми не рахуємо Олімпіаду-1992 за суто українську, оскільки тоді виступала об'єднана команда.

Розпочинаємо рахувати медалі лише з Атланти-1996.

Атланта-1996

Сідней - 2000

Афіни - 2004

Пекін-2008

Лондон-2012

Ріо-2016

Як бачимо, в Ріо-2016 ми побили антирекорд Лондона-2012, коли в нас було 20 медалей.

Чому все так погано

Насправді, ситуація банальна - немає масовості, молоде покоління не йде у види спорту, де мало платять. І тут не варто говорити про те, що в 2016-у році бюджет Мінмолодьспорту збільшився до 1 млрд. 420 млн. грн. Додатково фінансує Олімпійський спорт у нас НОК, виплачуючи стипендії та ін. Загалом цього мільярда гривень мало, щоб підняти галузь у такій країні, як Україна, та хоча б дати гідну зарплату тренерам.

Яскравим доказом цього є умови тренувань на Олімпійській базі під Києвом у спортивних гімнастів, зокрема Олега Верняєва, який взяв "золото" і "срібло" Ріо-2016. Варто лише згадати, як довго Верняєв вибивав сучасний килим для тренувань, який закупив у підсумку НОК. Але в цілому на базі вже давно застаріле спортивне устаткування. Що вже говорити про регіони, де потенційно держава має ростити олімпійців. Реформа спорту, яку ще в 2014-у році написали, і за якою державні спортивні школи мали б ставати приватними, не працює. Банально немає інтересу до видів спорту, окрім футболу. 

Ви просто самі собі задайте питання: чи готові Ви піти на чемпіонат України, наприклад, зі спортивної гімнастики і заплатити за квиток 100 грн? Впевнений, що від сили набереться 50 чоловік, які готові. Звідси і проблеми. У своїй більшості Олімпійські види спорту в Україні нецікаві. Немає пропаганди спорту з боку Міністерства молоді і спорту, немає інтересу у людей, звідси й у більшості ЗМІ, бо це не принесе рейтинги. А раз немає інтересу у людей, немає і спонсорів. Бо вони з'являються там, де можуть комусь продати свій товар і послуги. В Україні ж ставати спонсором якогось чемпіонату з греко-римської боротьби, спортивної гімнастики чи чогось ще, по суті, бути благодійником. 

Як не крути, падіння інтересу до спорту, а звідси відсутність умов для зростання спортсменів, відображається на кількості медалей на Олімпіадах. У нас немає якісної інфраструктури для занять спортом, немає тренерів, а тому більше немає Клочкових, Усиків та ін. Більше того, ми можемо навіть втратити Верняєва і Беленюка, якщо ситуація не зміниться. На Олімпіаді-2018 у Токіо буде ще гірше. До цього варто готуватися. 

Що робити

Написати не просто реформу дитячого масового спорту, але і слідувати кожному її пункту. Ми маємо наголошувати, що ставка повинна бути зроблена саме на масовість серед дітей. Їх потрібно зацікавити. Це можна зробити умовами і окресленим майбутнім. За 10 років можна виростити нових чемпіонів, якщо розпочати зміни.

Сьогодні ж у провалі в Ріо-2016 шукатимуть винних. Мінстр Жданов буде відмазуватися суддівством, говоритимуть про те, що мало грошей. Але жоден чиновник не спробує подивитися глибше, в корінь проблеми. Чому? Відповідь банальна - сьогодні ніхто не знає, що із цим робити. Який план? Насправді, там така яма, що дійсно невідомо з чого починати. Де взяти тренерів і гроші на розбудову інфраструктури. Немає жодного професіонала, який зможе відповісти на це питання.