Чому розповідь українського голкіпера про силу російського футболу – відверта брехня

В Андрія Диканя за спиною вісім матчів за національну збірну України (2010-2012 роки), але левову частку професійної кар'єри голкіпер провів за російські клуби. Виключенням стали "Авангард" з Луганщини (1996-1998) і сімферопольська "Таврія" (2007-2009).

Воротар у своєму інтерв'ю впевнено розповідає про силу російського чемпіонату, при цьому принижуючи українську лігу. Напевно, не варто з Диканем сперечатись про рівень воюючих країн у післявоєнний період, адже грошей на Росії таки більше, ніж в ослабленій війною Україні. Але так було не завжди, українські клуби гідно проявляли себе на міжнародній арені, паралельно принижуючи російські команди.

Андрій Дикань, напевно, забув про славнозвісний півфінал київського "Динамо" в сезоні 1998/1999, коли тільки диво завадило столичному клубу пробитись у фінал найпрестижнішого європейського турніру. Диканю було ліньки згадувати про гравців, яких виховали саме українські футбольні клуби: Олег Лужний, який виблискував в лондонському "Арсеналі", англійські пригоди Сергія Реброва та Андрія Вороніна ("Байєр" і "Ліверпуль", гучні трансфери Євгена Коноплянки ("Шальке" і "Севілья"), Андрія Ярмоленка (дортмундська "Боруссія" і лондонський "Вест Хем"). А легендарна історія Андрія Шевченка з "Міланом" та виграний "Золотий м'яч" українцем може тільки снитись російським футболістам.

Якщо ж тріумф донецького "Шахтаря" в Кубку УЄФА Росія може "покрити" перемогою російського "Зеніту" у цьому ж турнірі, то українські єврокубкові баталії, "Металіста" (чвертьфінал ЛЄ 2011/12) "Динамо" (півфінал 2008/09) у Лізі Європи та фінал ЛЄ за участю "Дніпра"(2014/15) тільки залишаться у заздрісній пам'яті росіян.

На даний момент на провідних ролях в італійській Серії А перебуває гравець збірної України – Руслан Маліновський, вбивчу гармату якого добре пам'ятають гранди тамтешнього футболу. Олександр Зінченко поступово стає своїм у манчестерському колективі Хосепа Гвардіоли, а в "Динамо" довго не залишаться Віктор Циганков та Віталій Миколенко, якими активно цікавляться провідні клуби Серії А. На Миколу Матвієнка з донецького "Шахтаря" давно полює лондонський "Арсенал". А є ще український талант Андрій Лунін, якого до своїх лав в поточному сезоні повинен повернути мадридський "Реал".

А про кого з росіян можна написати такі ж мемуари? Мостовий, Карпін, Аршавін, Кержаков, Смертін і Жирков, – на цьому список завершується. Історії про Федора Смолова, якого повернула іспанська "Сельта" назад в "Локомотив" і "головну надію" російського футболу Олександра Головіна, який "вариться" в клубі російського олігарха з "Монако", не варті навіть мінімальної уваги читачів.

І найголовніше, усі російські клуби за виключенням "Спартака" і "Краснодара" "проїдають" бюджетні гроші. У сприятливі часи можна собі дозволити купити за "нафтодолари" підстаркуватих легіонерів, але що станеться з російським футболом, якщо ці гроші закінчаться? Україна вже цю межу переступила, відбилась від дна і поступово піднімається вгору. А для наших агресивних сусідів такий сценарій може стати фатальним.