Провінційні стадіони України: Від кременчуцької легенди – до "студентської руїни"

Кременчук, не дивлячись на те, що не являється обласним центром, є одним із лідерів промисловості України. За кількістю заводів і фабрик місто з легкістю посперечається з багатьма адміністративними центрами країни, і в плані футболу тут колись була схожа ситуація. Місцевий "Кремінь" немало пограв у Вищій українській лізі, а в деяких сезонах навіть був справжньою грозою авторитетів "вишки", і особливо боязно "авторитетам" було грати на домашньому полі кременчужан – на полі стадіону "Політехнік", хоча у найкращі роки "Кременя" ця арена носила іншу назву – "Дніпро".

Саме завдяки шаленій підтримці на цьому стадіоні у сезоні 1995/96, точніше у другій його частині, "Кремінь" видав неймовірний турнірний відрізок і став третім за підсумками другого кола чемпіонату, дійшовши до півфіналу кубку країни. Тоді домашня арена на матчах місцевих улюбленців заповнювалася вщент, більше того – люди, яким не вдавалося потрапити на трибуни "офіційним шляхом", перелазили через паркани, "окупували" балкони найближчих багатоповерхівок, а малечі вдавалося навіть протискуватись крізь решітку воріт. Ажіотаж був неймовірний! І автор цих рядків – один з тих, хто особисто переконався у цьому, та і через паркани частенько стрибав, хай вже вибачають міліціонери, які не дуже уважно стежили за периметром. І їх можна зрозуміти – "Кремінь" тоді грав так, що від поля було важко відвернутися. Команда-легенда! Нехай і локального зразку.

Тоді під керівництвом тренера Валерія Яремченка грало немало відомих футболістів, що стали справжніми кумирами Кременчука: воротар Андрій Чумак, захисники Сергій Лєженцев, Сергій Сушко та Ігор Жабченко, півзахисники Андрій Кирлик, Олег Матвєєв, Олег Ратій, нападники Іван Карпонай, Сергій Ателькін і Андрій Федьков. Багато з них згодом стали зірками в інших клубах, деякі вже працюють тренерами, а от "Кремінь", після того, як донецький "Шахтар" вирішив повернути собі тренера Яремченка і багатьох лідерів разом з ним, чекала не дуже весела доля.

Рік за роком команда виступала все гірше, спускалася все нижче у ієрархії українського футболу, а потім взагалі пережила "клінічну смерть". І хоча клуб відродився вже під новою юридичною назвою – МФК "Кремінь", зараз про амбіції минулого у Кременчуці можна лише мріяти. Друга ліга вже котрий рік залишається постійним місцем турнірної дислокації команди.

Погані справи і у стадіона "Політехнік". Серйозних матчів на ньому не проводиться вже багато років – "Кремінь" давно перебрався на нову "Кремінь-Арену", хоча колись в клубі хотіли домовитись про повноцінне володіння "Політехніком", та була одна проблема – Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, якщо б втратив право володіння стадіоном, міг би втратити і статус університету. Тому клубу довелося будувати нову спортивну споруду, а стара залишилася у розпорядженні ВУЗу і зараз, м'яко кажучи, перебуває у поганому стані.

11 300 місць, які досі вважаються офіційною цифрою місткості "Політехніка", звучать як чийсь невдалий жарт. Адже, по-перше, як взагалі можна точно порахувати місця на стадіоні, де замість індивідуальних крісел дерев'яні лавки? По-друге, навіть тих самих лавок багатьох вже немає. Якісь вирвали, якісь згнили самі…

Судячи з усього, ремонтувати та відновлювати арену, на якій колись грали зірки українського футболу, в місті поки що не збираються. Формальний привід не робити це є – тут ніхто не грає, зайвих грошей у міста та ВУЗу немає, а студентам і так згодиться. Але все ж-таки хотілося, аби такі арени з багатою історією та власною неповторною атмосферою не вмирали, а отримували нове життя. І хто знає, можливо настане час, коли на "Кремінь" знову буде ходити стільки ж народу, як тоді у середині 90-х. І в такому випадку тієї нової спортивної споруди, де зараз грає кременчуцька команда, буде замало для місцевого футбольного флагмана.