Про паралімпійців, державу, скиглення і вміння бачити

У Ріо триває Паралімпіада на якій українці станом на ранок суботи здобули вже 26 медалей

Про паралімпійців, державу, скиглення і…

Як повідомляє Depo.Сектор, відповідно, в медальному заліку ми треті, поступаючись Китаю та Великій Британії. Можливо, трошки важче було б, якби брала участь Росія, але їх виключили з Паралімпіади. Дивіться, ось Вам залік.

Про паралімпійців, державу, ниття і вміння бачити - фото 1

А тепер поговоримо трошки про порядність. Держава платить Паралімпійцям за медалі досить непогані гроші на сьогоднішній день. “Золото” оцінюють у $40 тис., “срібло” у $26 тис. і “бронзу” у $18 тис. Можна говорити, що це мало у порівнянні з олімпійцями, але подивіться на кількість медалей, котра у паралімпійців традиційно велика. І згадайте про наші бюджетні можливості. Для порівняння олімпійці за свої медалі отримували  125, 80 і 55 тис. відповідно за “золото”, “срібло” і “бронзу”. Всього здобули 11 медалей.

Про паралімпійців, державу, ниття і вміння бачити - фото 2

Але скільки було ниття за квартири, як від Беленюка, за відсутність умов, чуток про зміну громадянства, не кажучи вже про “обіймашки” з москалями. І це при тому, що по суті олімпійці і паралімпійці тренуються в однакових умовах. Але перші не обділені, а от паралімпійці мають кожен своє нещастя. Проте, вони звикли битися із життям і для них кожна участь у Паралімпіаді – це боротьба. Її продовження. За себе, за нормальність, за цей шанс відчути себе повноцінною людиною. Чи чули ви скиглення від паралімпійців? Мабуть, ні. Можливо, їм не давали шансу і вони обділені увагою ЗМІ. Але я думаю, що справа в іншому. В самому житті.

Це Євген Богодайко – він здобув перше “золото” України на Паралімпіаді. Йому 22 роки.

Про паралімпійців, державу, ниття і вміння бачити - фото 3

А це Руслан Катишев, 33 роки. Незрячий легкоатлет з Одеси, який здобув для України першу медаль на Паралімпіаді, “бронзу”.

Про паралімпійців, державу, ниття і вміння бачити - фото 4

Варто сказати, що кожна Паралімпіада викликає певні суперечливі почуття. З одного боку хочеться пишатися цими людьми, радіти кожній новині про медалі. З іншого боку, самі трансляції змагань дивитися важко. Чесно, важко. Так вже склалося, що спорт має дарувати відпочинок, включаючи розумовий. Люди сидять собі з пивом і чіпсами, дивляться в екран ТБ, чи навіть на трибуни приходять, і відпочивають. Але досить важко відпочити розумом, коли бачиш людей в інвалідних візках, без ніг, чи без рук. У твоїй душі народжується біль, жалість. Тобі важко на це дивитися.

Але з іншої сторони – це треба бачити. Щоб цінувати, що ти маєш. Бачити, щоб у наступний раз, коли ти захочеш скиглити про важкий день в офісі, чи якусь проблему, або як Беленюк про надання “трикімнатної квартири Джамалі”, а не йому, згадувати цих людей. Які попри свої вади йдуть вперед для того, щоб бути нормальними.

Нам важко дивитися на Паралімпіаду. Але ми маємо навчитися бачити.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Сектор

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme