Дефіцит форвардів та інші причини, з яких Україна не поїде на ЧС-2018

На Depo.Сектор експрес-аналіз головних проблем збірної у матчі з Хорватією, які завадили досягти потрібного результату.

Відсутність фахового нападника. У сучасному футболі, побудованому на універсалізмі, звичайно ж, можна грати без номінального нападника, але якщо ми подивимося на склади кращих команд світу, то побачимо, що жодна з них цього не робить, або ж робить лише у крайніх випадках. Чому? Все просто – нападники це не просто люди, які мають забивати голи, це гравці, що виконують на полі багато інших корисних функцій, і тому командам, які грають з колекцією розкішних хавбеків та вінгерів, але без ударного форварда, часто буває дуже важко натиснути на слабкі місця оборони суперника, бо по суті вони підходять лише частково до цих слабких місць. Лише намацують їх, але не б'ють по ним, не створюють того тиску, який би змусив суперника зламатися.

Що таке якісні фахові форварди, нам показали хорвати. Манджукіч якісно тиснув і відволікав на себе увагу оборони української команди. Та й про автора дубля у складі "картатих", Крамаріча, не будемо забувати – він взагалі-то номінальний нападник у клубі, хоча сьогодні по схемі перед матчем і був "намальований" вінгером.

Шевченку, можливо, варто було б випустити Бесєдіна трохи раніше. Не за рахунку 0:2, коли команда вже була деморалізована. Втім, лише тренер знав, в якому стані зараз Артем. Не забуваємо, що практики в клубі у нього обмаль.

Марлос не встиг зігратися з новими партнерами. Як би не хотілося це визнавати тренерському штабу української збірної, але ставка на Марлоса у стартовому складі себе не виправдала. У грі проти Косово Марлос чудово вийшов з лави для запасних. Можливо, такий маневр варто було б повторити і сьогодні? А так Марлос "багато і не дуже корисно переміщався", але справжній ударний кулак зі своїми партнерами по лінії півзахисту і нападу створити так і не зумів. Дуже мало знайомі між собою на полі Марлос, Ярмоленко, Гармаш та інші. Дуже вже екстрено його інтегрували у цю команду.

Великий тиск. Навколо матчу з хорватами було створено дуже великий ажіотаж. Можна навіть сказати занадто великий, адже і переповнений "Олімпійський", про який стало відомо фактично за добу до гри, і історія з бойкотом матчу окремими фанатами, і питання про доцільність перемоги і поїздки на ЧС-2018 на Росію взагалі могли негативно вплинути на команду. Або ж, як мінімум, заважали сконцентруватися на грі. Звичайно, це не може слугувати виправданням для професіоналів, які мають налаштовуватися на матчі, незважаючи ні на що. Але наші хлопці, здається, трошки перехвилювалися.

Кадрова плутанина. Шевченку можна дорікнути за невдалий вибір стартового складу і за окремі заміни, але подивіться на те, як змінювалася кадрова ситуація перед останніми матчами відбору! Гравці "вилітали" через травми цілими партіями, дискваліфікації посипалися під кінець відбіркового турніру, футболістів "довикликали", потім повертали до молодіжки, знову викликали (як у випадку з Ракицьким) і таке інше. Як тут знайти ідеальний рецепт перемоги і ідеальний склад, коли кадрова ситуація змінюється, немов флюгер під час урагану? Ось і вийшло так, що на хорватів тренерському штабу не вдалося вибрати оптимальне поєднання гравців на полі. А можливо, його, цього ідеального поєднання, у сучасній збірній України взагалі не існувало.