Чому "Динамо" стало "продуктом внутрішнього користування"

Форвард "Динамо" зробив хет-трик, Ярмоленко нарешті перервав свою серію в більш ніж 1000 хвилин в УПЛ без забитого голу, команда показала характер і закріпилася на другій сходинці і навіть Артем Громов записав до свого активу дві результативні передачі. Здавалося б, не матч а казка якась для "Динамо"! Але все це на папері. Якщо уважно поглянути на гру киян в Луцьку, то негативних моментів було не набагато менше, ніж позитивних. І на фоні дуже слабкої "Волині", гравці якої сьогодні виділялися хіба що жорстокими підкатами і гарним настроєм, "Динамо" показало гру, якої навряд чи варто пишатися.

Так, Ярмоленко нарешті забив, чого йому не вдавалося зробити дуже давно, але якщо згадати скільки неточних пасів відав Андрій і скільки разів загубив перспективні атаки своєї команди, то цей гол варто сприймати позитивно хіба що у плані морального задоволення для Андрія. Та і ситуація була така, що не забий би гравець м'яч, скаути з Європи більше б ніколи не приїздили до України переглядати "динамівця".

Команда показала характер, пропустивши першою? Чудово! Але якого дідька "Динамо" взагалі пропустило і пропускає ледь не в кожному матчі, зробивши дивний і несподіваний виняток лише для найсильнішого суперника в цьому сезоні – італійського "Наполі"? Що це за традиція така пропускати регулярно?

Ну а щодо Громова, то перша з його результативних передач – це швидше невдала спроба власного удару по воротах, а ще в декількох епізодах Артем так обробляв прості передачі, що хотілося перевірити, з якого матеріалу зроблені бутси футболіста. Було припущення, що з дерева, або навіть металу – так вже далеко відлітав м'яч від ноги.

"Динамо" виграло з різницею в три м'ячі лише тому, що в суперниках була "Волинь", яка періодично взагалі не грала в захисті і дозволяла робити біля свого штрафного майданчика все, що захочеться. В будь-якому матчі на серйозному європейському рівні (і не обов'язково в групі Ліги чемпіонів) киянам не давали б так багато часу на прийняття рішень і не вибачали б таку кількість "обрізів" та позиційних помилок. Тому друге місце, на якому закріпилася команда Сергія Реброва і на якому вона, скоріше за все відправиться на зимню перерву – це результат не стільки особистих ігрових досягнень київської команди, скільки сумна констатація факту – УПЛ наразі в глибокій кризі, і "Динамо" є немов відображенням цієї загальної кризи, залишаючись конкурентоспроможним лише на внутрішньому рівні, а от в матчах єврокубків демонструючи свій реальний стан.

Хочеться сподіватися, що це справді лише тимчасові негаразди, пов’язані з перебудовою і з тим, що клуб і команда міняють вектор розвитку. Хочеться сподіватися, що "Динамо" виглядає невпевнено в УПЛ лише через те, що трошки "недоналаштовується" на матчі з умовною "Волинню" чи кимось іншим, адже той же Рудько якимось чином у ЛЧ грає куди впевненіше і солідніше, ніж в УПЛ. Хочеться вірити, що в майбутньому виросте рівень українського клубного футболу, а разом з ним і рівень "Динамо", бо наразі кияни варті такого чемпіонату, а чемпіонат вартий такого "Динамо". І все було б дуже чудово для чемпіонських амбіцій команди Реброва при такому розвитку подій, якби не одна команда в помаранчево-чорних кольорах, яка чомусь не бажає залишатися "продуктом внутрішнього користування" і стабільно демонструє свої "зовнішні амбіції". Дивні вони ці "гірники"…