Які ризики та конфлікти можуть виникати у зв'язку з можливим переходом Ракицького в "Зеніт"

Переїзд українського футболіста (та ще й гравця національної збірної) до Росії – це вже неабиякий резонанс і відчутні вболівальницькі емоції, у переважній більшості негативні від українських фанатів. Після того, як про трансфер Ярослав Ракицького оголосять офіційно (якщо справді домовляться клуби), то можна не сумніватися: з'явиться сила-силенна інтернетівських коментарів, мемів, звинувачень і всього такого іншого.

Ракицькому згадають усе: те, що він принципово не відкриває рота під час звучання Державного Гімну України, де він тримає руку під час його виконання, чому висловлювався позитивно про Донецьк і жодного разу не казав слів поваги про Україну…

Мабуть, і на збірній України в разі такого переходу Ярославу можна буде поставити хрест. Принаймні перед головним тренером Андрієм Шевченком постане велика дилема: з одного боку, начебто досвідчений виконавець, 29 років, до ветеранських "погонів" іще не дослужився,міг би ще допомогти та чомусь навчити молодь, а з іншого – громадська думка, та й сам факт перебирання до стану країни-окупанта дуже насторожує. Тож вибір здається очевидним…

Але будьмо відвертими: найкращі футбольні роки Ракицького все ж таки минають, і в багатьох матчах він не демонструє тієї гри, що раніше. До того ж Андрій Шевченко останнім часом активно довіряє молоді, тож втрата Ярослава на грі збірної, можливо, й не дуже позначиться.

Це ж стосується і донецького клубу. Тим більше, що його португальський наставник Паулу Фонсека перестав незмінно випускати Ракицького у стартовому складі, часто застосовуючи інші дуети центральних оборонців (навіть номінально флангового Миколу Матвієнка в центр захисту перевів).

Тому для самого футболіста рішення змінити атмосферу цілком зрозуміле. Вибрав він не Європу, як більшість інших співвітчизників, а Росію – з усього видно, вона йому ментально більше підходить (та й у цьому ніхто не сумнівався).

Але в цьому для Ракицького є й чималі ризики. Уродженець Першотравенська Дніпропетровської області та вихованець футбольних шкіл "Самара-Метеорит" з Павлограда, донецького училища олімпійського резерву, а також дитячої футбольної академії "Шахтаря" практично все свідоме життя перебував у так званій зоні комфорту – ніде, крім донецької команди (ну, й збірної України), більше не грав. Тож чи вдасться призвичаїтися до пітерських умов, де й команда за класом виконавців теж потужна, і вимоги зовсім інші, хоча однозначно так само, як і в "гірників", високі?..

А щодо "Шахтаря", то він у такому разі вчиняє прагматично. По-перше, віддавши Ярослава, донецький футбольний клуб частково розвантажить зарплатну відомість, бо Ракицький – один із найбільш високооплачуваних гравців команди. По-друге, на трансфері можна ще добре заробити. Наразі сторони торгуються: "Зеніт" готовий заплатити 8 мільйонів, "Шахтар" просить не менше 10-ти мільйонів. Але до спільного знаменника в таких випадках доходять – тим більше, що сам футболіст про свій оклад у "Зеніті" вже домовився (зарплата – близько 2,5 мільйона євро в рік, термін контракту – 3,5 року).

І ще одна причини, чому не потрібно особливо емоційно реагувати на цей можливий трансфер: "Шахтар" таким чином у жодному разі не підсилює конкурента – ні собі, ні будь-якому іншому українському клубові. Адже українські та російські клуби в єрокубках розводять і, напевно, робитимуть так ще упродовж тривалого часу. Тож хай собі Ярослав Ракицький пробує на смак російський хліб – він йому справді ближчий. А українським футболістам своє робить…