Український тренер пригадав, як втікав від "русского міру", який прийшов на околиці Києва

Про це повідомляє Depo.Сектор із посиланням на "Команда №1".

Володимир Деуль переїхав у Львівську область.

"Ранок 24 лютого став для мене справжнім шоком. У Києві ми живемо в районі Академмістечка, як тільки пролунали перші вибухи, я вирішив забрати сім'ю зі столиці. Швидко зібралися і рвонули на дачу, під Макарів. Усім нам здавалося, що там, за півтора кілометри від Житомирської траси, буде спокійніше.

Там живуть батьки дружини, ми вирішили дочекатися у Березівці ще однієї сім'ї, щоб виїхати всім разом ще далі. Я хотів відвезти своїх до Західної України, а потім повернутися до Києва. Але з 25-го числа почалося справжнє пекло — з наступного дня ми у складі 10 осіб перебували у звичайному погребі розміром не більше 10 квадратних метрів. На 12 днів це холодне приміщення стало для нас рідною домівкою.

Ми розуміли, що підвал може засипати, але так під завалами залишалися шанси вижити. Може, хтось би розкопав. У будь-якому випадку в будинку бути не можна. З четвертого дня ми залишилися без світла, але підніматися в будинок означало наражати себе на небезпеку. Пощастило, що у дворі була криниця. Ми були із водою. Їли консервацію, але коли вона закінчилася, довелося подолати п'ять кілометрів, щоб потрапити до магазину. Діти потребували їжі, але все, що вдалося придбати в сусідньому селі, — це цукерки та пляшку алкогольного напою.

Втім, ходити селами було небезпечно. Поруч із нами, у Новій Березівці, російські солдати, яких не добили на трасі, просто на очах у всіх розстріляли місцевого жителя. Сказали, що знайшли щось заборонене. Я не розуміюся на військовій стратегії, але ми, здається, опинилися під перехресним вогнем. Ворога цікавив якийсь військовий об'єкт, що знаходився неподалік, і він не звертав уваги на будинки, людей.

Знаєте, це було підло. Росіяни, вони й у спорті, часто не гребують забороненими прийомами, а тут летить гелікоптер — і одразу в село, прикриватися будинками. Як очевидець, скажу, що наші жодного разу не стріляли по їхніх об'єктах, що були у населених пунктах. А вони – підлі. Це не люди.

За ці дні я бачив роботу всіх видів літаків, ракет, снарядів, техніки і так далі. Висовуєшся надвір — над головою, метрів за 50, щось летить. Один два три. І ти бачиш, куди вона потрапляє. Просто жерсть. Однієї ночі був такий "феєрверк", що я одразу згадав білі ночі в Пітері. І подумав: "Добре вам там, визволителям, спиться?"

Мій син на третій день цього божевілля вже чітко знав, у який кут льоху, у разі потреби, йому треба падати, і чим прикриватися. Я не знаю, коли він прийде до тями після всього того, що бачив і чув.

А побачити довелося. Якоїсь миті нерви не витримали, і ми вирішили — треба прориватися. Десь на п'ятий день наші знайомі намагалися виїхати до Житомирської траси, але їхню машину одразу розстріляв снайпер. Якимось дивом хлопці вижили, але виїхати не змогли. Нас, втім, уже було не зупинити, благо, що машина виявилася цілою.

Ми ризикнули, але поїхали не на трасу, а якимись лісовими дорогами, яких я не знав. Домовилися з сусідами і поїхали. Люди бачили, що утворюється колона та приєднувалися. Так зібралося кілька десятків машин. Але деякі сім'ї досі там, у тому числі батьки моєї дружини. Не схотіли вони нікуди їхати. Нині там ні їжі, ні світла. Дістатися туди неможливо.

На трасу все ж таки довелося виїхати, там на нас чекав найскладніший момент за цей час. На дорозі такий жах, що дітей довелося вкласти на підлогу і накрити всім, що тільки можна. Над головою щось літало. Ти їдеш і не розумієш, скільки тобі лишилося. Коли дісталися нашого блокпоста, не міг стримати сльози. Перший хліб, куплений у вінницькій крамниці, здався мені чимось з іншого життя. Перший душ після 12 днів в одному одязі – розкішшю.

Нині ми неподалік Львова. Сім'я приходить до тями, а я вирішив відразу відволіктися. Допомагаю чим можу людям, а також працюю з футболістами на відстані. Готую програми як можу, контролюю їх. Не знаю, коли це все їм знадобиться, але вірю, що здоровий глузд переможе. Досить нас звільняти, йдіть додому. А ви хлопці, мої колеги, будь ласка, не мовчите. Вам потім із цим мовчанням жити", — сказав Деуль.

Нагадаємо, 24 лютого режим путіна наказав атакувати територію України, чим розв'язав ганебну війну. ЗСУ тримають оборону та дають гідну відсіч ворогам. Весь цивілізований світ консолідується проти московського режиму та підтримує наш народ. Війна росії проти України триває вже тридцять перший день.

Читайте також: Український фрістайліст Абраменко "відкрив очі" росіянину Бурову на війну в Україні