Голова Федерації Айкідо України: Спортсмени, що їздять на Росію – духовно бідні люди

На минулому тижні Depo.Сектор підіймав питання виступу українських спортсменів на території Росії, після того, як туди поїхала на чемпіонат Європи збірна з ушу. Ми звернулися за коментарями щодо ситуації в українських бойових мистецтвах та виступу наших хлопців та дівчат на Росії до голови Федерації Айкідо Йосінкан України, президента Академії Айкібудзюцу і керівника Громадської ради з питань розвитку фізичної культури та спорту міста Львова Олександра Козловського.

- Олександре, на початку нашої розмови хотілося б спитати про розвиток східних єдиноборств в нашій країні. Очевидно, що ці види спорту не користуються величезною популярністю, як той же футбол, але шанувальників айкідо, карате, ушу та інших бойових мистецтв у нас немало. На якому рівні організація змагань та чи є підтримка держави у цьому питанні?

- Напевно розвиток східних систем фізичного та духовного гарту є другим за масовістю після футболу. Щодо підтримки... а у кого вона якісна? Все ж єдиноборства в більшості є масовим спортом, а у нас в державі так і не має логічної політики розвитку ані олімпійських, ані масових видів спорту. Те що робиться в останні роки – продовження совкового жахіття кінця 80-х - початку 90-х. Все тримається на талантах спортсменів та ентузіазмі тренерів на місцях.

Єдиним виключенням з правил, можливо, є місто Львів, де, завдяки зусиллям як голів федерацій, так і депутатів та чиновників Міськради, вдалось зробити людське та прозоре фінансування. Але й тут держава ні до чого – це ініціатива, яка йшла знизу і зрештою – нам це вдалось і влада почала допамагати.

- Як часто проходять всеукраїнські змагання з вашого виду бойових мистецтв? І чи вдається виїзджати на міжнародні змагання? Адже такі подорожі недешево коштують, а судячи з того, що ви сказали раніше, на державну підтримку розраховувати не доводиться.

- Ні, не доводиться. Робимо все за свої кошти і кошти нечисельних меценатів. Львівський облспорткомітет зі своїм беззмінним керівництвом навіть не реєструє. "Не там кома, не та літера, не співпадає з останніми постановами 20-го з'їзду ЦК КПСС"… Дурня одним словом. В кращому випадку федерації мають копійочні подачки. Багато хто і цьому радий.

- І все ж дехто їздить. От, наприклад, нещодавно представники іншого виду східних єдиноборств – збірна України з ушу, виступала на чемпіонаті Європи на Росії, що викликало резонанс зокрема і на нашому ресурсі. Особисто Ви як ставитесь до поїздок у цю країну у нинішні часи?

- Духовно бідні люди. Не розумію, правда, нащо їм ті бойові мистецтва, спорт, якщо морально ти деградуеш і за медальками готовий їхати куди завгодно. Питання не в них. З ними все зрозуміло. Питання в керівництві Міністерства молоді та спорту, їхніми "посіпаками" на місцях в облспорткомітетах. Якісь покидьки підписують цим людям відрядження на Росію і приймають рішення другий рік про виділення коштів на такі вояжі?

- Тобто на такі подорожі держава все ж виділяє кошти?

- Так, і не тільки у випадку з ушу. Подивиться в інтернеті скільки українських спортсменів приймало участь в різного роду змаганнях на Росії. Але політика подвійних моральних стандартів дозволяє засуджувати Лорак та Повалій за російські турне і не бачити те ,що фінансується з наших з Вами кишень. Українські "попсовики" хоча б це роблять за свої гроші...

- А у Вас особисто немає знайомих у федерації ушу, або серед членів делегації, що їздила на Росію? Може спробувати донести до них патріотичну позицію? Все-таки займаєтеся схожою справою.

- Ні, у мене серед деградантів знайомих немає. І, скоріше за все, не буде. Своє ім'я я будував по цеглинці. Таких знайомих апріорі не може бути ні в товарищах, ні в друзях.

- А може справа ще і у чисто спортивній площині? Чи не було ризику отримати дискваліфікацію чи інше покарання від тієї ж Всесвітньої федерації ушу за бойкот чемпіонату континенту? Може справа в цьому?

- Справа в тому, що треба або хрестик зняти, або труси одягнути. Я не націоналіст, простий громадянин цієї країни. Країни, в якій виховав тисячі учнів, в якій росте моя донька. Країни, яка воює. Воює з військами країни, до якої їздять наші "спортсмени". Я голова федерації, в якій є люди, яким після російських мін ноги збирають як конструктор лего, в якій є мої учні, що пропали безвісті при виході з Дебальцево. Як мені на це реагувати? Як військовий інструктор, який до останнього часу працював із спецназом (де до речі багато класних спортсменів). Як дивитись їм в очі? "Хлопці, я вчора з Росії приїхав з тренувальних зборів, поки ви тут під кулями бігаєте, я там Україну представляв..." – таке їм сказати? Як це все можливо? Яка нормальна людина може це зрозуміти?

І дискваліфікація тут ні до чого! Може Україні варто зайняти хоч якусь зрозумілу позицію і почати вимагати відміни проведення міжнародних змагань на теренах заїзджих вбивць? "Так, наші збірні не можуть приймати участь в турнірах на Росії, і ми як Держава підтримаємо наших спортсменів, тому пропонуємо проведення міжнародних турнірів в Україні, Європі, Африці, Антарктиці тощо, але до країни, проти якої ввели санкції більшість цивілізованих країн наші спортсмени не поїдуть". А чому ні? А чому не ставити питання так?

- Виходить, без вольового рішення на найвищому рівні в країні цю ситуацію ніяк не вирішити? Потрібна сувора заборона на поїздки на Росію для всіх спортсменів без виключення?

- Ваша правда. Якщо ми себе поважаємо, звісно.