Москва-2018 як ЧССР-1969: Чи варто давати Усику Героя України

І почалася "зрада" в перемішку з перемогою. Зрадофіли почали розповідати про "козла" Усика, який не відмовився від бою, а поїхав "робити шоу" у Москву. Мовляв, у нас же війна з Росією - як можна гратися у спорт "поза політикою".

За логікою цих людей, Усик мав не їхати до лігва ворога. Він і справді міг це зробити. Тоді, коли російська Федерація боксу, де головою Вищої спостережної ради є керівник служби безпеки Путіна Олексій Рубежной, перекупила право на проведення фіналу у Саудівської Аравії. Та в підсумку Усик погодився. Не виключено, що через хороші призові (за перемогу над Гассієвим заробив $10 млн, які і так би отримав).

У цій "зрадофілії", яка заполонила український "Фейсбук", логіки дуже мало. Особливо, коли Усика починають порівнювати з українськими артистами, які їдуть на Росію виступати за гроші. Усик не шукав жодної любові російської публіки. Він поїхав на фінал WBSS, яка не є російською організацією. Вийшов на бій під українську патріотичну пісню "Браття", стояв під українським прапором і знищив росіянина, викинувши 939 ударів проти 313 у Гассієва. Ще й Україні подякував за підтримку, хоча і кинув "Батя дома". Українські ж артисти їдуть туди заробляти російські гроші і шукати любові місцевої публіки.

Олександр Усик подарував нам свято перемоги. І це дуже важливо.

Якби ж українці у своїй більшості хоча б намагалися думати та аналізувати, вони б говорили не про те, який зрадник Усик, що поїхав у Москву, а про технологію Росії.

Режим Путіна використовує спорт не тільки в якості демонстрації переваги над іншими, як це робили ще з часів СРСР, але і як індустрію розваг. Тут неважливо, програє твоя збірна чи твій боєць, чи переможе. Спорт є мобілізуючим фактором для населення. ЧС-2018 об'єднав країну навколо збірної і примусив пишатися державою. А це вірний шлях до підготовки мобілізаційного ресурсу. До того ж, західні еліти завдяки спортивним заходам, вдається "підкупити" вигідними контрактами.

Є й ще один момент, який має виключно психологічне значення. Перемога Усика на Росії над російським боксером має приблизно той самий суспільний ефект, який історія вже бачила у Чехословаччині в 1969-му. Чемпіонат світу з хокею мала приймати ЧССР, але через "Празьку весну" 1968-го довелося їхати в Швецію. І там ЧССР двічі перемогла СРСР 2:0 і 4:3. І хоча той ЧС все одно виграла команда СРСР (ЧССР була "бронзовою"), додому чехословаки повернулися в якості героїв. У Чехословаччині відбулися маніфестації, 500 тисяч людей вийшли на вулиці по всій країні. Не дивлячись на хитке примирення вони несли плакати "Отримайте за серпень" і "Перемога без танків". Хокейний тріумф над СРСР дозволив людям вивільнити емоції, у Празі навіть розгромили представництво "Аерофлоту". Втім, СРСР використав ці заворушення для того, щоб прибрати з керівництва місцевих комуністів лідера "празької весни" Александра Дубчека. Першим секретарем Компартії ЧССР став Ґустав Гусак, який керував Чехословаччиною до оксамитової революції 1989 року. Ось так хокейна поразка допомогла Москві.

Бій Усика і його перемога якраз і небезпечна тим, що в умовах, коли ми не можемо здолати росіян військовим шляхом не тільки в Криму, але і на Донбасі, спортивний тріумф дає відчуття помсти та реваншу. Така важлива перемога Усика може вивільнити емоції ненависті до росіян і прагнення помсти у великої частини населення. Простіше кажучи, люди видихають, після чого негатив до Росії стає меншим. І ми вже ніби і забули про Крим та Донбас. І готові до примирення народів - на Росії українців он навіть не б'ють за "жовто-блакитний". Історія знала вже чимало таких примирень. Ми завжди воювали з московитами, але і жили з ними у складі Російської імперії, СРСР. Ненависть була присутня, але в меншості населення. З роками, цілком можливо, і ці образи вивітряться - на цьому і грає Москва. А подібні спортивні заходи і наші перемоги на них лише пришвидшують цей процес.

Не варто забувати, що в Україні є дуже великий прошарок населення, який добре ставиться до Росії навіть після анексії Криму і початку війни на Донбасі. За опитуванням КМІС в 2017-му році 46% українців ставилися до східного сусіда погано. І тут нічого дивного. Росія дуже популярна у наших заробітчан - там працюють близько 2 млн українців.

Немає нічого дивного в тому, що частина людей поїхала на ЧС-2018 на Росію, а також в Москву вболівати за Усика. Хвилюватися потрібно за те, що здебільшого навіть так звані патріоти не бачать різниці між людьми, які продаються росіянам, та прославляють нашу країну перемогами навіть на їх території. Всі меседжі про те, що на території ворога можна грати виключно за правилами цього ворога відносно до Усика - якийсь недалекий ідіотизм. Бо у спортивних змаганнях не місце проведення диктує правила.

Історію з цією перемогою варто якомога швидше забути. Було достатньо порадіти та "позрадофілити" пару днів. На більше вона не тягне. забути і пам'ятати про Крим та Донбас. Їх не замінять навіть 1000 перемог на рингу Москви.

В спортивному плані Усик - великий боєць. Але чи варто давати йому Героя України, як запропонували перші особи держави? Звичайно, у героях у нас ходять такі сумнівні особи як Юхим Звягільський, є й спортсмени, та сама Яна Клочкова. Але в останні роки Героя переважно отримували військові та в'язні Кремля, загиблі Небесної сотні. На мою суб'єктивну думку, окрім військових в Україні чимало героїв. Бо військові так само виконують свою роботу, як і науковці, ТОП-менеджери та спортсмени. Звання Героя України присвоюється громадянам за здійснення визначного геройського вчинку або визначного трудового досягнення. Усик, окрім непереможності у профі, своєї кращості в крузервейті, ще й Олімпійський чемпіон. Це визначне трудове досягнення, тому він цілком заслуговує на це звання. Інша річ - наскільки доречно сьогодні роздавати такі нагороди за принципами, що існували ще до війни.