Зрада без користі: Чому Україні не потрібні російські біатлоністки

На Depo.Сектор декілька причин, з яких тріо "біатлонних біженок" Катерина Бех, Анастасія Рассказова і Оксана Москаленко не потрібні нашій команді.

Біатлонний "секонд-хенд". Збірна України забирає спортсменок, які виявилися непотрібними Росії. Це вже саме по собі виглядає принизливо, навіть якщо взяти до уваги той стереотип, що російський біатлон сильніший за український, хоча і з цим в останні роки можна сміливо сперечатися, особливо, якщо казати про жіночі змагання, де росіянки регресують і ганьбляться етап за етапом.

І тут виходить, що до української команди переходять три спортсменки зі збірної, яка в останній час не вражає, при цьому не в чоловічу команду, а саме в жіночу, де у нас, навіть на фоні останніх проблем все одно є міцний склад і деякі надії на молодих спортсменок. Навіщо нам підбирати те, що "погано біжить і невлучно стріляє"? Чи не краще було б пошукати у власних резервах талановитих дівчат?

Орієнтація на російського тренера? Неважко здогадатися, що перехід до української команди Бех, Рассказової та Москаленко був погоджений з новим тренером жіночої збірної України – росіянином Андрієм Прокуніним. Такожє є інформація, що з ними до української команди долучиться ще один російський тренер – Ілля Лопухов. А тепер питання – зараз нам потрібні ці три спортсменки і вони потрібні нинішнім тренерам з Росії, але якщо наставники підуть з команди – підуть і "біженки-росіянки"?

Тобто наша федерація буде вкладати гроші у розвиток молодих росіянок, які вже довели, що здатні зрадити команду і втекти, а перед тим, як постукати в збірну України, взагалі тренувалися з командою Білорусі. Тобто їм взагалі не принципово, за яку країну виступати.

Нагадаємо, що в українських зимових видах спорту не найбільші в світі бюджети (м'яко кажучи), і що біатлон у порівняні з іншими "зимовими" взагалі виглядає як багатий родич. То може не варто витрачати гроші, яких і так не вистачає, на біатлоністок з російським минулим? Може віддати ці гроші іншим видам спорту? Тому ж фрістайлу, в якому у нас на останній Олімпіаді була єдина золота медаль., наприклад…

Негативний історичний бекграунд. Практика запрошення росіян до української збірної видається абсурдом ще і через те, що раніше подібні спроби не приносили майже ніякого успіху. Вже підрахували, що з Росії до України "перебігали" в різні часи 13 спортсменів-біатлоністів, і от вам їх імена та прізвища: Наталія Бурдига, сестри Ольга та Юлія Полещикови, Тетяна та Надія Бєлкіни, Христина Степанова, Августа Куликова, Лілія Горпинич, Ольга Абрамова, Марія Панфілова, Дмитро Русинов, Володимир Семаков та Олександр Жирний.

Чи багато тут по-справжньому успішних та визначних для українського біатлону імен? В тому-то і річ. Росіяни фактично ніколи не ставали лідерами української команди, і є підозра, що нові три спроби будуть не кращими за попередні.

Удар по атмосфері. Жіноча збірна України після останньої Олімпіади в Кореї і без того була не в найкращому емоційному стані. Конфлікти між дівчатами та тренерським штабом на чолі зі словенцем Урошем Велепцем, "ображені пости" в соцмережах, їдкі коментарі в інтерв'ю… і тут і команду, в який тільки-но вщухли "олімпійські пристрасті" фактично з неба падають три нові конкурентки для спортсменок, які багато пережили і важкою роботою доводили своє право на виступ під українським прапором. Не здивуємося, якщо конфлікти спалахнуть з новою силою. І дівчат-старожилів можна буде зрозуміти.

А от наших біатлонних чиновників поки що зрозуміти важко. Вже після призначення тренера-росіянина Прокуніна до пана Бринзака та його команди було багато питань. Тепер же їх ще більше. Запрошення людей з країни-агресора – не лише не патріотичний вчинок, але і фактично зізнання у власному безсиллі. Бо виходить, що вид спорту, на який в країні виділяють чи не найбільше грошей з усіх інших, докотився до того, що в ньому закінчилися власні спортсмени і ми маємо запрошувати їх "з-за поребрика".