Чому відставка російського тренера – найкраще, що сталося в українському жіночому біатлоні цього сезону

Таке рішення напрошувалося ще декілька місяців тому. І відставка, можливо, відбулася би й швидше, однак наші дівчата в естафеті на чемпіонаті світу в шведському Естерсунді створили диво, всупереч у сьому, що відбувалося навколо української команди, здобувши бронзові медалі.

Деякі біатлонні фахівці після того успіху розпочали стверджувати, що таким чином жіноча естафета врятувала посаду для російського фахівця. Однак переважив негативний шлейф, який супроводжував за невеликими винятками практично весь сезон.

"Формат роботи, запропонований федерацією, не влаштовує мене, як тренера", "не бачу можливості для самореалізації", "мій паспорт протягом усього періоду роботи дуже багатьом не давав спокою", – у прощальній промові Андрій Прокунін витиснув із себе щось схоже на виправдання. Однак вийшло аж надто непереконливо.

А на головне запитання так досі ніхто і не відповів: навіщо було за нинішнього політичного моменту запрошувати російського тренера на цю посаду. Схоже, в уродженця Прикарпаття, президента Федерації біатлону України Володимира Бринзака там у Росії "щось медом помазано"…

Але такий провал (насамперед тренерський) змусив керівника українського біатлону заговорити по-іншому: "Ми прийняли рішення більше довіряти нашим фахівцям – і в тренерському штабі, і в сервіс-групі. Тому будемо поступово відходити від практики запрошення закордонних фахівців. Але всі кадрові питання ще обговорюватимемо та затверджуватимемо під час тренерського семінару, який пройде в останній декаді квітня".

Але якщо навіть абстрагуватися від російського паспорта Прокуніна, то навіть неозброєним оком видно, що в українському жіночому біатлоні повний бардак. А представник країни-окупанта лише його посилив.

За великим рахунком, роль російського фахівця зводилася лише до того, аби подавати заявки спортсменок на старт. Ну, і ще номінально відповідати за результат. Тому, на думку людей, обізнаних із ситуацією в українському біатлоні, і надалі мало що зміниться, якщо не відбудуться зміни у тренувальному процесі, формуванні команди й інших організаційних питаннях.

А вони, швидше за все, на жаль, не відбудуться. Бо загаданий вище Володимир Бринзак запевнив: "Віта і Валя Семеренко будуть і далі працювати з Григорієм Шамраєм, Настя Меркушина – з батьком, інші дівчата – під керівництвом Валерія Лєснікова, який відповідатиме за функціональну підготовку, а також Володимира Махлаєва й Олександра Біланенка, які зосередяться на стрільбі".

А до цього ще варто додати Юлію Джиму, котра працює під керівництвом словенця Уроша Велепця, з яким, за чутками, в неї не лише робочі стосунки… Нагадує класику: лебедя, щуку та рака… Таке враження, що сам Володимир Бринзак не знає, як "розрулити" з такої "трясовини", коли наші біатлоністки тренуються, в кого хочуть і де завгодно….

А щодо Андрія Прокуніна, який подав у відставку, то про нього краще якомога швидше забути, як про непорозуміння з "непонятної країни" (дослівно крилата фраза найкращого українського біатлоніста Дмитра Підручного, яка стосувалася російських сервісменів). Як дотепно зауважив одинз уболівальників у коментарях на сайті "Біатлон України": "Побажаю екс-тренеру збірної України очолити збірну Росії з біатлону, бажано, з його "диво-сервіс-бригадою", це буде подвійне свято на нашій вулиці".