Екс-гравець "Динамо" розповів, як Суркіс виганяв його матюками на Росію

Про це повідомляє Depo.Сектор з посиланням на сторінку Ващука у Facebook, де Владислав розповів про події 14-річної давнини.

"2002. Листопад. Чотири місяці після травми - розрив хрестоподібної зв'язки. Хто знає, той зрозуміє про що я. Два місяці на милицях, потім півроку мінімум відновлення. Лобановського вже немає. Тяжко хворіє мама. Рак. Щодня йдуть божевільні суми, рак - страшна хвороба. Місяць намагаюся потрапити до Ігоря Михайловича Суркіса, адже контракт закінчується, а підписувати новий ніхто не хоче. Дзвоню щодня до відділу кадрів, а у відповідь - ні, Влад, нічого... Нарешті пробився до Суркіса. Іду з таємною надією попросити про збільшення зарплати - я ж гравець збірної, капітан команди, іноземці отримують в п'ять разів більше, ніж я.

Відповідь була несподіваною і дуже жорстокою. "Контракт??! Який, на*уй, контракт?!? Кому ти, на*уй потрібен, інвалід??! Пішов геть звідси!!!" Як вийшов з кабінету - не пам'ятаю. Що далі робити -не розумію. В "Динамо" я не потрібен, а спробувати себе в інших клубах з травмою - нереально. У лікарні - мама. І кожен божий день потрібні ліки. Друзям в Києві розповісти відразу не зміг - від образи і відчаю зводило вилиці. Я віддавав клубу, все що міг. А коли травмувався - викинули як собаку з перебитою лапою.

З Єгором Титовим ми познайомилися через Парфьонова. Знайшли спільну мову. І в розмові з ним на питання "Ну що там, як нога, скоро на поле?" видав все. І про інваліда, і про контракт і про маму в лікарні. Єгор помовчав і сказав: "Давай я спробую у себе в клубі поговорити. Може, заберуть тебе". Набрав він мене в той же день ввечері. Сказав, що мене чекають. Червіченко (тодішній президент московського "Спартака" - прим. Depo.Сектор) я зі старту сказав: "У мене - травма. Лікарі кажуть, потрібно ще півроку." Той не розгубився і відповів: "Ти нам потрібен. Відновлювайся. Будемо чекати".

Через півгодини в кабінеті з'явилися юристи команди, пояснили, що мені потрібно відіслати повідомлення в мою команду поштою і тільки після цього підписувати контракт зі "Спартаком". Приїхав додому, все відправив і став збирати речі в Москву. За тиждень мені ніхто не подзвонив і я щиро радів, що знайшов роботу, хоч і в іншому клубі, але все ж...

Реакція Суркіса була несподіваною і різкою. Десь через тиждень (пошта тоді працювала повільно), пролунав дзвінок. Здавленим голосом секретарка сказала: "Влад, до Ігоря Міхалойвіча, терміново".

Ігор Михайлович зустрів мене з посмішкою. Сказав: "Ну все, пошуміли і вистачить, йди контракт підписуй." І запропонував зарплату. Точно таку ж, як в "Спартаку". У футбольному світі секрети тримаються недовго. Я зібрався з думками... і відмовив. Ви не розумієте, чого мені тоді це коштувало! Звичка підкорятися сиділа вже на генетичному рівні, пересилити себе тоді було дуже важко. Крик стояв такий, що чути було на всіх поверхах. Але я вже чітко розумів - я вже дав слово і повинен за нього відповідати. Рішенню я не зрадив. Та пішов.

Відкривши тим самим собі двері до пекла. Яке мені треба було пережити", - написав Ващук.