Чи існує неонацизм в українському футболі

Здавалося б, український клубний футбол і без того перебуває в м'яко кажучи сумному стані – у клубів закінчуються гроші, відвідуваність матчів чемпіонату стрімко падає, а разом з нею і конкурентоспроможність українських представників в європейських турнірах, на матчі яких, до речі, вболівальники також ходять з куди меншим ентузіазмом, ніж раніше, якщо тільки в гості до українських команд не приїздять топ-клуби Старого світу. І коли український клубний футбол майже дістався дна, звідти якимось чином змогли ще і постукати – в українському чемпіонаті на трибунах розквітає неонацизм! Ну, принаймні, починає це робити за деякими даними.

Через що галас?

Спершу неонацистів знайшли на матчах київського "Динамо", причому "знахідка" виявилася настільки вагомою, що клуб отримав покарання від КДК ФФУ в вигляді закриття трьох секторів на домашніх матчах "динамівців". Такі санкції контрольно-дисциплінарний комітет застосував до київського клубу через "систематичне використання і демонстрацію символіки, яка містить нацистські символи і носить дискримінаційний характер".  КДК пояснює таке жорстке покарання тим, що порушення носили систематичний характер, а останньою краплею став матч 9-го туру УПЛ "Олімпік" - "Динамо".   

Можна згадати і "перші краплі" – ще в 2013-му  році "Динамо" вже карали за схожі речі. Причому там мова йшла не про КДК ФФУ, а про УЄФА, яке заборонило киянам грати з вболівальниками після того, як на матчах киян в Лізі Європи з'являлися банери на підтримку болгарських неонацистів, обвинувачених у вибуху офісу циганської політичної партії в Болгарії.

Пам'ятаємо і більш свіжу історію з побиттям темношкірого вболівальника "Челсі" на матчі Ліги чемпіонів, хоча це і не так тісно пов’язано з темою неонацизму, але за це кияни також отримали на горіхи від УЄФА.

Як бачимо, раніше претензії дисциплінарних органів були в основному до фанатів "Динамо", але минулий тиждень подарував ще один прецедент. У Луцьку фанати "Волині" наприкінці матчу з "Дніпром" вирішили похизуватися знанням нацистських лозунгів і цей "подвиг" молодих людей потрапив до ефіру під час трансляції матчу на українському каналі.

Можна згадати ще і "трошки расизму" на матчах "Оболоні" та "Карпат" для того, щоб колекція була повною.

Чому фанати дозволяють собі такі витівки?

Україну важко назвати країною з процвітаючим неонацизмом, хоча б тому, що більшості людей просто плювати на цю проблему, точніше – для них існує набагато більше інших проблем. Так, деякі молодики позиціонують себе як "борці за чистоту раси", але масовості в їх діяльності немає. Хоча б тому, що в країні живе не так багато темношкірих людей. Іншими словами – "боротися" немає проти кого.

В футболі проблема неонацизму видніша, адже тут світ обертається навколо невеличкої частини простору – стадіону. А на ньому і темношкірі футболісти часто-густо з'являються, і "туристи" з інших країн на трибуни іноді потрапляють. Тому в рядах вболівальників неонацизм і трапляється частіше, але робити проекцію зі стадіону на країну точно не варто. Хоча б тому, що фанати під неонацизмом часто розуміють ще і спосіб боротьби з радянським режимом і "совдепією" взагалі, а в останні роки – ще і з Путіним та Росією. Ланцюжок їх логіки тут приблизно такий: ми ненавидимо Путіна і його "машину пропаганди", які вважають нас фашистами і нацистами, а якщо так, то чому б нам і справді не побути трошки тими, за кого нас мають на Росії? Повірте, для багатьох (а може і для всіх) з тих, хто в Луцьку кричав про "Гітлерюгенд", все, що відбувалося, було не більше ніж забавою, нехай і ідіотською. Але повернувшись додому, всі ці люди зовсім не сіли за малювання плану по будівництву концтаборів, або захопленню Польщі, або Румунії.   

Інша справа – репутаційна сторона питання. Мало того, що своїми банерами та кричалками фанати дискредитують себе і свої патріотичні переконання (адже зараз законом України радянський та нацистський режими фактично прирівняні і немає логіки в боротьбі з одним підтримкою іншого), так ще і підставлять український футбол. Як клуби, за які вони вболівають, так і федерацію в цілому. Адже у ФФУ наразі як раз займаються тим, щоб повернути великий футбол у регіони (Харків і Одеса), тоді як фанати можуть накликати гнів європейських футбольних органів.

Як викорінювати зародки неонацизму на трибунах?

Насправді, тут не треба "видумувати велосипед" – в Україні є законні підстави карати за подібні речі. В законі "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" чорним по білому прописано наступне:

"Виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, у тому числі у вигляді сувенірної продукції, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік або їх фрагментів на всій території України, крім випадків, передбачених частинами другою і третьою статті 4 Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки", карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією майна або без такої.

Ті самі дії, вчинені особою, яка є представником влади, або вчинені повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої".

Випадок у Луцьку підпадає під "організовану групу"? Формально – так. І при бажанні тим, хто розважився "зіг хайлями" на футболі, можуть "впаяти" від п’яти до десяти років ув’язнення, аби хлопці мали час та змогу подумати над доцільністю подібної гидоти на футбольному матчі.

Втім, треба бути реалістами. Навряд чи молодиків стануть "закривати" так надовго через скандування лозунгів. Тому тут вже потрібно приймати інші рішення – на рівні клубів за допомогою правоохоронних органів. Які? Виявляти тих, хто любить "пісеньки про Адольфа", склади списки таких людей і більше ніколи не пускати їх на трибуни стадіону. На цьому вся боротьба з неонацизмом буде закінчена, тому що, повторюся, за межами стадіону ця тема одразу закривається у переважній більшості випадків.

Залишилося тільки знайти бажання у самих клубів робити такі кроки – знаходити і відстороняти від футболу "доморощених неонацистів". Чомусь робота у цьому напрямку або зовсім не проводиться, або ж проводиться кволо і без особливого азарту. Чи то в клубах переживають за те, що вигнавши хуліганів, на футболі взагалі не залишиться глядачів, чи то їм просто легше заплатити черговий штраф, або закрити окремі трибуни, чи навіть цілі стадіони для вболівальників.