Навіщо Ярославський повертається у футбол з "Авангардом"

Ярославський повертається! Новина? Сенсація? Ще б пак. А тепер давайте відкинемо всю цю емоційну складову і спробуємо розібратися – добре це чи погано.

По-перше, дивимося в минуле. Так би мовити, пригадуємо бекграунд. Справа в тому, Ярославський – фігура неоднозначна. Аргументи знайдуться з обох сторін. Ну от, наприклад – за Олександра Владиленовича "Металіст" регулярно завойовував медалі чемпіонату України, команда грала у чвертьфіналі Ліги Європи. Для особливо віруючих у АВЯ підійде і фраза про те, що "Ярославський відремонтував ОСК "Металіст". Ми на такі речі уваги звертати не будемо, але що є, то є – за президентства Ярославського харківський клуб був грізною силою, яка стояла в кроці від грандів. І хтозна, не продай він тоді клуб Курченку – можливо, в 2014-му чи 2015-му в Харкові святкували б перше чемпіонство…

З іншого боку – недоброзичливці відразу ж пригадають договірний матч з "Карпатами". І Краснікова. І занадто тепле ставлення суддів до "Металіста" в домашніх матчах. А ще, якщо копнути, можна нагадати про те, що в Харкові при Ярославському і Маркевичу зовсім не працювали з молоддю, що рано чи пізно обернулося б кризою. Он "Шахтар", як грім ударив – мав чим перехреститися. А у "Металіста" навіть одного Коваленка ким перекрити?

Отже, з минулого ніякого однозначного висновку зробити не виходить. Тепер дивимося в день сьогоднішній. Як ми бачимо, ера олігархічного футболу підходить до свого логічного завершення. Гранди ще тримаються, але рано чи пізно зачепить і їх. Розуміє Ярославський це чи ні? Чи хоче якраз використати цю тотальну кризу, аби на фоні усіх інших стрімко рвонути угору до тої вершини, яку він так і не підкорив?

А, може, цього разу почне розбудовувати нормальний (наскільки він може бути в українських умовах нормальним) бізнес-проект. Зароблятиме гроші – і не тільки продаючи гравців до "Шахтаря". Зробить ставку на клубну школу – яку, втім, ще треба буде побудувати. Не псуватиме імідж клубу не зовсім законними (чи зовсім незаконними) справами. Може ж таке бути?

Так от в тім-то й річ, що цього ніхто не знає. Крім самого Олександра Ярославського. І, що найприкріше – ніхто не знає і навіть не розуміє мотивації цього рішення. А від мотивації залежатиме дуже багато. Як кадри у Йосипа Сталіна вирішували все, так тут це робитиме мотивація. Скажімо, якщо футбольний клуб стане засобом для здобуття якихось позафутбольних преференцій чи симпатій харків'ян (на найближчих виборах, чому ні) – це одне. Причому "одне" аж ніяк не погане для самого Ярославського – чого не можна буде сказати про новостворений клуб. Якщо ж клуб працюватиме "за спеціальністю" – це геть інша ситуація.

І в цій ситуації нам знадобиться така, знаєте, добряча лупа. Бо саме через неї треба буде розглядати усі події, які будуть пов'язані із раннім періодом існування цього "ярославського" проекту. Інтерв'ю, контакти, чутки, перші кадрові рішення – все це допоможе визначити мету повернення АВЯ в український футбол. І уже тоді викристалізувати відповідне ставлення до цього проекту.

Особливу ж увагу я б звертав на занадто пафосні реляції. В них, як показує життя, зазвичай і ховається диявол. От візьмемо хоча б два проекти так званих "народних клубів" – рівненський "Верес" і запорізький "Металург". Згадайте, як у Рівному починали – дійсно народний клуб, членом якого може стати лише житель чи уродженець регіону. А потім оп-па – і 61% цього ТОВ виявляється в руках компанії із зовсім іншого регіону. Ні, нічого кримінального чи протизаконного тут немає – але після такого несподіваного для широкого загалу "фінту вухами" починають виникати різні неприємні питання. У "Металурзі", принаймні зараз, все простіше і чесніше. (Можливо, від того і бідніше.) Ось вам 10% для громадської організації, хочете більше – працюйте над цим, а поки що ніхто неба в діамантах не обіцяє. І ставлення буде відповідне.

Так і з новим проектом Ярославського. Як тільки в ньому почнуть з'являтися нестиковки, якась підозріла чи незрозуміла закритість, або ще гірше – певні одіозні персони (функціонери, агенти, тренери в кінці кінців), можна буде робити перші невтішні висновки. Хоча я прекрасно розумію, що частині уболівальників все одно, звідки і яким чином будуть братися ті фінанси – аби вони були. "Дай грошей" – це гасло не тільки прихильників "Волині". На жаль.

А те, що АВЯ знає український футбол зсередини – і то добре знає, – це, знов-таки, може бути як плюсом, так і мінусом. Залежно від того, що він обере – будувати принципово новий проект чи використати давно відомі і перевірені схеми. До речі, така відома, помітна і навіть знакова персона на футбольному горизонті цілком може задати новий тренд. І на нього – а не на Суркіса з Ахметовим, ті живуть у своєму світі – будуть рівнятися у виборі майбутнього для вітчизняного футболу. Так що історія з поверненням може зіграти не тільки в Харкові, а й по всій Україні. Поверненням, яке нині є tabula rasa, чистою дошкою. Пильнуйте, друзі – і як тільки на цій дошці з'являться перші слова, ви усе зрозумієте.